Офіційний сайт Пологівської міської ради

Місто Пологи

Рідному місту - 130 років

Рідному місту - 130 років

Так склалось історично…

Місто Пологи. Один із багатьох районних центрів нашої країни. Для гостей – місто з незвичайною назвою, для пологівців – найкраще місто на всій земній кулі.

Місто Пологи – адміністративний і культурний центр Пологівського району Запорізької області. Розташовані Пологи на лівому березі р. Конки. Площа міста – 1 600 га, населення – 19 547 осіб. Відстань від Поліг до обласного центру по шосе – 98 км, залізницею – 105 км.

Доволі часто можна почути помилкову думку, що назва нашого міста – Пологи – означає народження людини (російською «роды»). Що ж насправді несе в собі ця назва і звідки вона походить? Одна прадавня легенда говорить:

Було це дуже давно, тоді, коли Сонце з Зорями могли говорити. Якось, проїжджаючи Муравським шляхом, зустріла валка чумаків у дорозі жінку, яка ось-ось мала народити. Не покинули чумаки породіллю, а допомогли дитинці на світ з’явитися, бо велике то щастя – сприяти народженню нового життя.
Тож, щоразу, подорожуючи цим шляхом, запитували один в одного:
- То де будемо робити зупинку?
- А там, де були… пологи…

Насправді ж назву «Пологи» принесли з собою переселенці, які прибули і оселилися в цих краях іще наприкінці 18 ст. Переселилися вони із сіл Пологи-Яненки, Пологи-Вергуни та Пологи-Чобітьки Переяслав-Хмельницького повіту Полтавської губернії (нині Переяслав-Хмельницький район Київської області). Чи то, можливо, ці краї так нагадували їм рідні місця, чи для того, щоб з віками не забулося звідки їхнє коріння, поселенню вони дали назву – Нові Пологи. Так почалася історія села Пологи, назву якого запозичила збудована пізніше залізнична станція та сучасне місто (згідно архівних джерел, назва пристанційного селища Пологи вживалася з 1892 року). На Лівобережній Україні слово «пологи» означає «степова западина», «рівнинні луки», «сінокоси», «пологий спуск до річки».

Якщо Харків – місто студентів, Одеса – моряків, то Пологи по праву можна вважати містечком залізничників. І ось чому. Офіційною датою заснування міста вважається 1887 рік. Вказано, що саме тоді виник грабарський пункт для будівництва станції і залізничної лінії Катериненської залізниці у напрямку Чапліно-Бердянськ. В 1894 році тут вже запрацювали ремонтні майстерні, що згодом, (у 1905 році) стали паровозним (нині локомотивним ) депо, яке мало 24 ре¬монтні канави, підйомний і промивний цехи. Протягом місяця тут ремонтувалося 2-3 паровози. Всі роботи виконували власноруч 65 чоловік. За десятигодинний робочий день робітник одержував 40 копійок. Жінок на роботу в депо не приймали, а підліткам платили по 15-20 коп. за день. У 1898 році залізничну станцію було відкрито. Того ж року через ст. Пологи пройшов перший потяг.

У 1904 році станція Пологи стала важливим залізничним вузлом, бо був відкритий рух поїздів за маршрутом Олександрівськ-Волноваха.

Завдяки побудові та розвитку залізничного шляхосполучення, розвивалися і Пологи. Відомо, що спочатку це було невелике селище при залізничній станції з населенням 144 особи. Територія селища при станції Пологи була незначною: південний бік сучасної вул. Державної (кол. Пролетарської) і територія на південь від цієї вулиці до залізничної колії, а також сучасні вулиці Суворова, Садова, Армійська (кол. Червоноармійська). Червоний виселок або Червоне селище, з населенням 310 жителів, позначалося на тогочасних картах як окремий населений пункт. Лише в першій половині 20 ст. Червоний виселок ввійшов в межі селища при станції Пологи і став її невід’ємною складовою.

Життя вирувало. На залізниці працювала значна частина населення селища. Багато робітників приходили працювати на станцію із навколишніх сіл. Більшість із них були неосвіченими, тому працювали звичайними грабарями-землекопами, на будівництві. На залізниці існували такі професії як: змазувальник, агент служби руху, агент служби телеграфу, машиніст, кочегар, обходчик шляху тощо. Була навіть така спеціальність як «визивальшик» машиніста та решти екіпажу потяга у рейс. Він обходив подвір’я потрібних людей і гучно дзвонив у дзвінок, який носив із собою. На цей шум реагували не лише потрібні йому працівники, а й решта навколишніх дворів і, звичайно ж, собаки. Піднімався такий гучний лемент, через що той куток селища, де проживали машиністи та їх колеги, і донині називають «Собачками». А професія «викликач» існує на залізниці і в наш час.

Пологівчани не стояли осторонь революційних подій в країні. Так, довідавшись про події Першої російської революції в Петербурзі (1905 р.) на станції спалахнув страйк. Робітники-залізничники припинили працювати і перекрили рух потягів (окрім пасажирських) через станцію Пологи. Їх вимоги були простими, але надзвичайно важливими: вони прагнули скорочення робочого часу, підвищення зарплатні, відміни штрафів та покращення інших соціальних потреб. Керівництву не вдалося самостійно загасити конфлікт, тому на станцію прибув козацький каральний загін із Катеринослава. Повстання було придушено, а організаторів та активних учасників страйку – покарано. Та все ж, на вимогу страйкуючих робітників, робочий день було скорочено, на копійки підвищилася заробітна плата, були відкриті перші осередки освіти та культури – клуб та бібліотека залізничників, закладено парк.

До 1917 року у селищі Пологи діяли: невелика аптека, де люди могли отримати не лише потрібні ліки, а й лікарську допомогу; церковно-парафіяльна школа, в якій навчалися 105 хлопчиків та 35 дівчаток; чоловіча гімназія; паровий млин; склозавод братів Сандомирських; перукарня Френкеля; фотосалон Курзона, кілька невеликих крамниць та шинків, що належали переважно євреям. До речі, в селищі Пологи діяли єврейська община та синагога, приміщення якої збереглося до наших днів. Варто зазначити, що управління селищем здійснювалося адміністрацією залізниці. До 1913 року в селищі проживали 2 246 пологівців.

На початку 20 ст. в історії селища Пологи сталася важлива подія – спроба отримати статус міста. Краєзнавець О. Ємець з цього приводу наводить такі документальні свідчення: «6 вересня 1913 року Катеринославська Казенна Палата звернулася в Олександрівську повітову земську Управу з листом такого змісту:
«Департамент Окладных Сборов в целях привлечения к государственному налогу недвижимым имуществам в наиболее крупных уездных поселениях, приближающихся по числу жителей, строений, их стоимости и доходности и др. признакам к типу городских поселений и удовлетворяющих одновременно трем признакам, а именно: 1) число жителей в коих составляет не менее 1500 человек, 2) число недвижимостей не менее 100 и 3) средняя стоимость их не менее 750 руб., предложить Казенной Палате собрать и доставить на заключение подлежащих уездных земских собраний очередной сессии текущаго года современныя статистическия данныя об этих поселениях. В Александровском уезде в число таких поселений, по сообщению Податного Инспектора 2 участка Александровскаго уезда, должен быть отнесен поселок Пологи, как удовлетворяющий вышеуказанным признакам. Вследствие изложеннаго, Казенная Палата, признавая желательным введение государственнаго налога в поселке Пологи, имеет честь препроводить в Земскую Управу собранныя Податным Инспектором современныя статистическия данныя об этом поселке для доклада Уездному Земскому Собранию очередной сессии текущаго года».

Відповідно до наданих Казенною Палатою статистичних даних, селище Пологи на той час відповідало всім ознакам. В селищі, яке знаходилося при станції 2-ї Катерининської залізниці, мешкало тоді 4,5 тис. жителів. Кількість нерухомого майна складала 262 одиниці, а його середня вартість – 1543 крб. Тоді в селищі Пологи діяло чотири парові млини. На його південній околиці працював завод з виробництва цегли, який належав Г.П. Нейфельду і М.К. Тарасову. Брати Сандомирські володіли заводом з виробництва скляних пляшок. Завод налічував 48 робітників, які виробляли продукції на 44 тис. крб. Хлібною торгівлею на станції Пологи займався Борис Сандомирський. Проте, Управа висловилася проти віднесення селища Пологи до типу міських поселень. Свою відмову вона аргументувала тим, що «поселок образовался, сравнительно, очень недавно, большого промышленного значения не имеет и расположен он на надельной крестьянской земле, за пользование которой приходится населению уплачивать весьма высокую арендную плату – по 25 коп. с квадратной сажени. Исходя из этих соображений, Управа полагала бы целесообразным пока повременить с причислением пос. Пологи к типу городских поселений, так как, при существовании высоких арендных цен и других повинностей, лежащих на имуществе, уплата государственнаго налога может оказаться для населения непосильной и задержать дальнейшее развитие поселка». Відтоді мине більше як 20 років, перш ніж Пологи отримають статус міста.

Від початку свого існування залізничне сполучення мало надзвичайно велике значення. Тому не дивно, що під час Української революції 1917-1921 років вузлова залізнична станція Пологи побувала в руках махновців, врангелівців, денікінців, білогвардійців, більшовиків. Ось як коротко і лаконічно описані події 1920 року на інформаційно-пізнавальному порталі «Запорізька область у складі УРСР»: «Станція кілька разів переходила з рук у руки. Денікінці, відтіснивши червоноармійців, захопили селище. Білогвардійський режим існував тут до 7 січня 1920 року,— до визволення Пологів червоноармійцями 46-ї дивізії. Кілька місяців тут перебували частини Естонської і Латиської стрілецьких дивізій, завдяки чому Пологівський ревком мав змогу нормально працювати. Як тільки червоноармійські частини залишили станцію, її відразу (14 квітня) захопили махновці. Дезорганізувати роботу вузла їм не вдалося – вже на другий день регулярні частини Червоної Армії очистили Пологи від махновців.

Небувалого розмаху трудовий ентузіазм охопив залізничників. Робітники депо у травні-червні 1920 року прискорили середній і потоковий ремонт паровозів. Якість ремонту значно перевищила довоєнний рівень. 5 і 12 червня робітники, під¬тримуючи почин московських залізничників, організували комуністичні суботники. У першому з них взяло участь 52, у другому – 110 робітників. Під час цих суботників вони відремонтували кілька вагонів, паровозів, очистили територію станції, депо і колій.

У липні 1920 року врангелівці повели широкий наступ у напрямі Олександрій¬ська і наприкінці місяця захопили Пологи. На початку серпня червоноармійські частини 46-ї стрілецької дивізії 13-ї армії з приданими їм трьома бронепоїздами вели важкі бої за Пологівський залізничний вузол. 8 серпня вони вибили звідти ворога. Наприкінці вересня врангелівці знову захопили Пологи. Та бої за заліз¬ничний вузол не припинялися. 26 жовтня частини 13-ї армії назавжди визволили Пологи від білогвардійців. Жертви врангелівського терору — В.В. Тоцький, Д.Т. Кравченко та І. Крайній – поховані робітниками біля клубу заліз¬ничників. Пізніше, 1924 року, тут встановлено пам'ятник.»

У 1923 році згідно даних перепису відбулося різке зменшення чисельності дворів і населення селища до 940 осіб. Це пояснюється тим, що частина селища Пологи була приєднана до села Пологи. Та вже в середині 1920-их років ця частина села Пологи на лівому березі річки Кінської, на північ від вул. Державної (кол. Пролетарської), була знову приєднана до селища Пологи.

З жовтня 1928 року (за ін. джерелами з 1927 року) Пологи – селище міського типу, одночасно перейменоване на Чубарівку на честь земляка, голови Ради Народних Комісарів УРСР Власа Яковича Чубаря. Територія Червоного виселка позначена у документах окремо, як «залізничний виселок Пологи».

В 1930 році Чубарівка (кол. Пологи) – районний центр на той час Дніпропетровської області. Як повідомляє довідник «Адміністративно-територіального поділу УСРР за станом на 1 грудня 1933 року» міське населення становило 6 014 осіб. До складу Чубарівського району входила 1 селищна та 33 сільські ради.

Якою ж була Чубарівка (Пологи) довоєнного часу? Відомо, що центральною вулицею селища була вулиця Базарна (суч. Єдності), де розміщувалися торгові ряди. Будинки городян (часто навіть землянки) були переважно одноповерховими, критими черепицею, соломою, очеретом. Черепицю виготовляли в самому селищі та в навколишніх великих селах: Басань, Воскресенка, Тарасівка, Пологи (про що свідчать клейма на виробах, представлені у фондовій колекції Пологівського районного краєзнавчого музею). За спогадами очевидців, в парку залізничників був встановлений цікавий пам’ятник комуністичним вождям Леніну та Сталіну, які сиділи за бесідою на лавці.

Ось як описано Чубарівку (Пологи) на інформаційно-пізнавальному порталі «Запорізька область у складі УРСР»: «У селищі діяв цегельний завод, депо, 2 млини, олійниці. Створюється машинно-тракторна станція, яка вже в перший рік свого існування мала 24 трактори, 5 автомашин, 6 молотарок. У 1930-ті у селищі діяло дві семирічні та три початкові школи, в яких працювало 48 педагогів та навчались 820 учнів. З 1931 року почало діяти ремісниче училище (в подальшому СПТУ – 13), в якому готували кадри для роботи на залізниці. Центром культурного життя були клуб залізничників, клуб колективіста на 300 місць, народний будинок культури з залом для глядачів на 600 місць. Районна бібліотека володіла 12-тисячним книжковим фондом і обслуговувала за рік близько 2,5 тисячі читачів. Про здоров'я населення піклувалася залізнична лікарня на 50 ліжок, дитяча консультація, діяв ветеринарний пункт».

20 травня 1934 року постановою ВУЦВКу центр Чубарівського (Пологського) району був перенесений до селища Гуляйполе. Так тривало недовго. Вже у лютому 1935 року центром району знову стала Чубарівка (Пологи).

З грудня 1938 року (за ін. джерелами з 1937 року) – селище отримало статус міста районного підпорядкування. Одночасно було повернуто звичну нам сьогодні назву Пологи. Місто набуло не лише нового статусу, а й вигляду. У 1938 році забрукована центральна вулиця, озеленено інші. В місті з’являються нові багатоповерхові будинки, діє водогін. Мешканці міста та району отримували медичну допомогу в районній поліклініці, районній та залізничній лікарнях, на підприємствах діяли фельдшерські пункти, діяв пологовий будинок на 35 ліжок, зубопротезний кабінет. В школах міста навчалося близько 3 тисяч дітлахів, був дитсадок, дитячі ясла. Також діяли курси підвищення кваліфікації машиністів, курси швачок, медичних сестер. Розвивалася промисловість, культура та економіка міста взагалі.

Мирне життя перервала Друга світова війна. Дізнавшись про напад фашистської Німеччини на Радянський Союз, пологівці зібралися на мітинг, де виявили рішуче бажання стати на захист країни. Мітинги проходили на підприємства та організаціях і всюди пологівчани показали свою готовність дати відсіч ворогу. До військкомату стояли черги. Було створено народне ополчення до якого записалися 12 тисяч осіб. Понад 10 500 вихідців з Поліг і району брали участь в бойових діях в роки війни на різних фронтах. Смертю хоробрих загинуло більше половини тих, хто воював. Невтомно працювали залізничники: вдень і вночі зі станції Пологи відправлялися в тил ешелони з майном та обладнанням підприємств, перевозили колгоспне добро та, звичайно ж, кваліфікованих фахівців. Відбувалася евакуація. За даними архіву Пологівського районного краєзнавчого музею, лише за один день зі станції Пологи відправили 1 256 вагонів з вантажем та людьми. Евакуація проходила у складних умовах. Ворожі літаки постійно з’являлися над залізничним вузлом станції Пологи і бомбардували його.

А 5 жовтня 1941 року о 15 годині на Пологську землю ступила нога ворога. Почалася тимчасова окупація району. На території міста Пологи була створена німецька військова комендатура, яка розмістилася в колишній лікарні. У початковій школі (на сучасній вулиці Магістральній) була розміщена школа поліцейських. У приміщенні пологового відділення лікарні влаштована жандармерія.

В окупованому районі німці створили табори для військовополонених, до яких зганяли бійців армії генерала Смірнова. Знаходилися ці табори на території контори колишнього колгоспу «Аврора», на подвір’ї теперішньої друкарні та на подвір’ї сучасного КООП «Універмаг» по провулку Станційному. Умови утримування там полонених були нелюдськими – їх морили голодом, били, катували, за наближення до огорожі – розстрілювали. Місцеві жителі, дивлячись на страждання полонених, як могли допомагали їм – перекидали через огорожу їжу (картоплю, буряк), одяг. Деяким навіть допомогли втекти.

В місті та районі проводилися масові розстріли мирного населення, серед яких найбільше постраждали представники єврейської та ромської національностей. В лютому 1942 року на околиці міста Пологи фашисти розстріляли більше 700 осіб циган та євреїв, з яких 165 – діти.

Під час тимчасової окупації міста та району, що тривала з жовтня 1941 по вересень 1943 року, на примусові роботи до Німеччини були вивезені більше 8 тисяч юнаків та дівчат.

Були зруйновані залізниця, школи, підприємства, житлові будинки городян.

Всіляко чинили опір окупантам місцеві патріоти, члени чотирьох підпільних груп, що діяли в нашому районі: у м. Пологи, станції Магедово, селах Чапаєвка (нині Воскресенка) та Новофедорівка. Вони проводили економічні і політичні саботажі, вели масову роз’яснювальну роботу серед населення.

11 вересня 1943 року війська Південного фронту під командуванням генерала армії Родіона Малиновського і Південно-Західного фронту під командуванням генерала армії Федора Толбухіна ступили на територію Запорізької області.

Бійці 1038 і 1040 стрілецьких дивізій, підтримуючи тісний зв'язок з частинами 151-ї стрілецької дивізії і батальйонами 4-го танкового корпусу, вийшли до селища Куйбишеве Запорізької області. Після звільнення Куйбишевого 1038 стрілецький полк отримав завдання розвивати наступ у напрямі села Чапаєвки та міста Пологи, 1040-й та 1042-й полки – на Кінські Роздори та Семенівку.

Героїчно і мужньо боролися наші захисники на різних фронтах Другої світової. Більше 2,5 тисяч пологівців нагороджені бойовими орденами та медалями. Семеро із них удостоєні високого звання – Герой Радянського Союзу. Серед них троє – жителі міста Пологи: Осипенко Олександр Трохимович, Чеберко Іван Іванович та Швачко Яків Якович.

17 вересня 1943 року, місто Пологи було звільнене від німецько-фашистської окупації військами 50-ої гвардійської і 230-ої стрілецької дивізій 5-ої ударної армії Південного фронту під командуванням полковника Антона Владиченського та полковника Андрія Українського. Ця дата щороку і відзначається як День міста.

«Зразу після визволення в Пологах відновили роботу райком партії і райвиконком. У місті до визволення Запо¬ріжжя перебували обласний комітет партії та облвиконком. Постачання наступаючих частин Червоної Армії вимагало насамперед безперебійної роботи залізничного вузла. Пологівці вручну очистили територію станції та депо від завалів цегли, розібрали понівечені рейки та пошкоджені шпали. Робітники проклали нові колії, підготували до дії депо, водокачку. 7 жовтня 1943 року стан¬ція прийняла перший поїзд» (інформаційно-пізнавальний портал «Запорізька область у складі УРСР»).

Поступово місто поверталося до мирного життя. Городяни відбудували зруйноване місто, відновили роботу евакуйованих підприємств, відновили рух потягів через станцію Пологи. Саме в повоєнні роки центральна вулиця Поліг почала набувати звичного нам вигляду: торгові ряди назавжди зникли з обличчя міста, а на їх місці була утворена чудова алея. Про соціально-економічний розвиток міста свідчать наступні дані приведені на інформаційно-пізнавальному порталі «Запорізька область у складі УРСР»: «Дальший розвиток економіки вимагав дедалі більшої кількості спеціалістів. За 1944-1953 рр. на вузлі було підготовлено близько трьох тисяч машиністів паро¬возів. Чимало робітників, переважно молодих, опанувало різні спеціальності в шко¬лах, створених на руднику й заводі «Коагулянт» та на підприємствах місцевої про-мисловості.

У соціалістичному змаганні брало участь близько півтори тисячі робітників. Паровозний машиніст Я.Д. Гороховський зі своєю бригадою протягом першої післявоєнної п'ятирічки перевіз 108 тис. тонн вантажів понад план і зекономив 2612 тонн пального. Він завоював першість у Всесоюзному змаганні. За п'ятирічку токар О.О. Пастухов та слюсар М.К. Басараб виконали по 7,5 річної норми. У 1951 році до Дня залізничника 117 робітників вузла були нагороджені орденами і медалями Союзу РСР.

Паровозна бригада Я. Д. Гороховського протягом п'ятої п'ятирічки перевезла 1700 тонн вантажів понад план, зекономивши 5932 тонни палива. Її почин підтри¬мало багато залізничників. Завдяки цьому надпланові нагромадження депо у 1953 році становили 1 млн. 600 тис. крб. і далі безперервно зростали. Колектив локомотивного депо до 1969 року успішно впорався зі складним зав¬данням — переходом до обслуговування тепловозів замість паровозів. Роки семи¬річки та поточної п'ятирічки ознаменувалися масовим рухом за комуністичне став¬лення до праці. Понад 200 раціоналізаторів депо запровадили за 1967-1968 рр. 260 новаторських пропозицій, які дали 60 тис. крб. річної економії. Наступного року машиністи перевезли понад план 2,2 млн. тонн народногосподарських вантажів. 387 робітників стали ударниками комуністичної праці. Звання колективу комуніс¬тичної праці присвоїли залізничникам станції Пологи. За багаторічну бездоганну роботу на транспорті високого звання Героя Соціалістичної Праці удостоєно котельного майстра локомотивного депо І.Я. Вороніна. Орденом Леніна нагороджено машиністів В.В. Авчухова, Т.М. Андрієнка, М.В Бобиря, братів В.С., С.С. та Б.С. Волковинських та інших — всього 22 чоловіки.

Виробнича діяльність Приазовського рудоуправління за останні роки харак¬теризується високим ступенем технічної оснащеності, розширенням масштабу робіт. 1969 року тут працювало 6 крокуючих і роторних екскаваторів, самохідний пере¬вантажувач, залізничний кран, 50 вантажних автомашин. Видобуток каоліну і вогнетривкої глини 1969 року порівняно з 1950 зріс у 7 разів.

До числа передових підприємств міста належить завод «Коагулянт». 1969 року повністю механізовано весь виробничий процес — від завантаження сировини до вивантаження готової продукції без¬посередньо у вагони. Високий рівень механізації дає змогу невпинно збільшувати випуск цінної сирови¬ни— сірчанокислого глинозему, який використовується у багатьох галузях народного господарства, зокрема для коагулювання (очищення) питної води в більшості міст європейської частини СРСР.

Чимало підприємств міста зв'я¬зані з сільським господарством. Міс¬цеве об'єднання «Сільгосптехніки» обслуговує велику групу колгоспів. Об'єднання має майстерні з 14 верстатами, цехи по ремонту вагів, гумових виробів та обладнання тваринницьких ферм і цех шліфування колінчастих валів.

У Пологах діє реалізаційна база хлібопродук¬тів – добре обладнане сучасною технікою підпри¬ємство, яке приймає, просушує, сортує і переванта-жує зерно, здане колгоспами. Тут споруджені просушувальний та механічний цехи, два зерносховища на 53 і 88 тис. тонн зерна.

Значним підприємством став Пологівський мас¬лозавод. У 1952-1953 рр. тут почався швидкий процес механізації виробничих процесів. 1958 року змонтовано потокову лінію по виробництву масла, сучасне обладнання одержав також цех по виготовленню сирів. Переробкою сільськогосподарської продукції займається також відкритий у 1967 році Пологів¬ський консервний завод. У перший рік експлуатації підприємство випустило 2,9 млн. банок овочевих та м'ясних консервів, у 1969 ро¬ці – понад 4 млн. 1970 року почне діяти друга черга заводу, і тоді повна потуж¬ність його становитиме 11 млн. умовних банок консервів на рік. Продукцією заводів металоштампувального та продовольчих товарів задовольняються потреби трудящих Пологів і району.

За післявоєнні роки в місті великого розмаху набуло капітальне будівництво, спорудження культурно-побутових та житлових приміщень. 1956 року створено районну організацію «Міжколгоспбуд», введено в дію завод будівельних матеріалів, де виробляють цеглу і шлакоблоки. Працюють також «Міжколгосшпляхобуд», шляхо-експлуатаційна дільниця та автотранспортне підприємство».

Пологівці відновили роботу установ та організацій, закладів освіти і культури, сільське господарство. За свою наполегливу самовіддану працю трударі Пологівщини отримали високі державні нагороди. Героями Соціалістичної праці стали 5 наших земляків, 3-є з яких – жителі міста Пологи: Куриленко Віктор Трифонович, Воронін Іван Якович, Тоцький Петро Корнійович.

Відбувалися зміни і в адміністративно-територіальному устрої міста. З 30 грудня 1962 року до 04 січня 1965 року Пологи – місто обласного підпорядкування у зв’язку з тим, що до Пологського району був приєднаний Гуляйпільський.

Поступово межі міста розширювалися. Іще в 1907 році вихідці із села Басань (більше 100 родин) заснували поселення за кілька кілометрів від залізничної станції Пологи. Назвали поселення Олексіївкою (згодом - Новоолексіївка). Більшість мешканців Новоолексіївки працювали на залізниці, а також на заможних підприємців. З часом поселення розросталося. Відомо, що у 1913 році тут проживали 1 383 особи. На початку 1920-х років його перейменували на Шевченкове Друге, оскільки Шевченкове вже існувало на території Тарасівської сільради. 01 грудня 1966 року селище Шевченкове Друге було приєднане до міста, що стало важливою віхою в його історії. Нині мікрорайон Пологи-5, а саме так його називають пологівці, можна вважати промисловим центром міста, адже тут розташовані великі промислові підприємства: ТДВ «Пологівський хімзавод «Коагулянт», ТОВ «Дніпрокераміка», ТОВ «ГДК «Мінерал», працювала філія Запорізького абразивного комбінату.

У грудні 1974 року введений в експлуатацію Пологівський олійноекстракційний завод, що і нині є потужним промисловим підприємством міста та одним із найбільших у Європі з переробки олійних культур. Частину міста, де розташоване підприємство, пологівці називають «МЕЗ».

Нині складовою міста Пологи є і колишній хутір Семенівський, заснований іще в середині 19 ст. Це був доволі великий хутір. В джерелах значиться, що у 1913 році тут проживали 589 жителів. 08 січня 1963 року село Семенівка приєднане до міста Пологи. Нині це мікрорайон Пологи-2.

Окрім зазначених, в місті є кутки: «ПЛМС», «Калініна», «Аврора», «Циганський виселок», «Червоний виселок», «Бублик», «Мурман», «Собачки», «Тарасівський». Центральну частину міста пологівці називають «Город».

В наш час в місті Пологи 145 вулиць та провулків. У 2016 році назви 48 з них було змінено, у зв’язку з вступом в дію Закону України «Про засудження комуністичного, націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки». Пологівці самостійно обрали нові назви вулицям свого міста.

Нині Пологи – сучасне і процвітаюче місто, де турбуються про комфорт та добробут кожного городянина. Місто Пологи має свій гімн, герб та прапор. Герб нашого міста відповідає всім правилам і вимогам геральдики. Його автором є українське геральдичне товариство м. Львова. Герб м. Пологи – це зелене поле з поперечною срібною балкою. Над нею - золоті перехрещені молоток та залізничний ключ, обабіч яких - по срібному шестикутнику. Під балкою стоїть золотий кінь. Герб символічно розкриває ідею: місто Пологи над річкою Конкою. Золоті перехрещені молоток та залізничний ключ вказують на те, що місто виникло під час спорудження залізниці і є вузловою залізничною станцією – тут перетинаються важливі транспортні колії. Два срібні шестикутники означають дві важливі галузі промисловості – видобуток каоліну і вогнетривких глин та виготовлення будматеріалів. Срібна геральдична балка та кінь уособлюють річку Конку, над якою розташувалося місто. Відповідно до сучасних вимог герб вписано в декоративний картуш, увінчаний міською короною, що вказує на статус поселення.

Прапор міста Пологи - це квадратне зелене полотнище, що символізує молоде поселення та підкреслює його природні багатства. З нижнього кута від древка до верхнього з вільного краю (по діагоналі) його перетинає біла смуга, яка символізує річку Конку. У лівому верхньому куті прапора чорно-жовтий соняшник з жовтими пелюстками, що говорить про розвинутий агропромисловий комплекс та розташування міста в степовій зоні. У правому нижньому куті перехрещені молоток та залізничний ключ, які вказують, що місто виникло під час спорудження залізниці і є вузловою станцією. Також тут розміщені і два білі шестикутники – уособлення важливих галузей промисловості.

Текст гімну міста Пологи написав пологівський поет Олександр Подоляк. Слова гімну поклав на музику колишній викладач Пологівської дитячої школи мистецтв Володимир Корховий. Виконав урочисту пісню міста Заслужений артист естрадного мистецтва України, Заслужений працівник культури України Анатолій Сердюк.

Головні символи міста були затверджені 16-ою сесією міської ради від 25 квітня 2000 року. Вперше ці символи пологівці побачили під час святкування 115-річниці міста Пологи.

З історією міста пов’язані імена таких відомих персоналій як: Микола Долгов, Поліна Жемчужна, Ян Френкель, Марія Нікіфорова, Василь Лісняк, Жорж Очерет, Євген Чистов, Павло Корж, Володимир Козак, Степан Кравчун та інші. Звання «Почесний громадянин міста Пологи» мають 8 осіб:
Северин Станіслав Федорович;
Сацький Віталій Антонович;
Сацький Олександр Степанович;
Краснокутський Віктор Антонович;
Гасик Михайло Іванович;
Хачхарджі Георгій Георгійович;
Лиходід Михайло Сергійович;
Чеберко Андрій Іванович.
Цьогоріч звання «Почесний громадянин міста Пологи» присвоєно Іллі Петровичу Мосієнку.

Мають Пологи і свої таємниці.

Історики та краєзнавці вважають, що датою заснування міста Пологи є 1795 рік, і ось чому: сучасне село Пологи (початкова назва Нові Пологи) було засноване у 1795 році вихідцями із сіл Пологи-Яненки, Пологи-Вергуни та Пологи-Чобітьки Переяславського повіту Полтавської губернії (нині Переяслав-Хмельницький район Київської області). Заселення села починалось з правого берега річки Кінської (Конки).

З другої третини 19 ст. жителі села стали оселятися і на лівому березі річки Кінської. Наш земляк, професор Запорізького державного університету, д.і.н. Карагодін Анатолій Іванович, стверджував, що Пологи починалися як поселення державних селян у 1795 році, а виникнення залізничної станції – це один із етапів його історії. Підтверджуючим документом є вирок сільського сходу, датований 17 квітня 1888 року, у якому жителі «селения Пологи» прохають допомоги земства у спорудженні мосту через річку, оскільки існуючий до того міст «от наводнения совершенно уничтожен». У відповідному заключному документі говориться, що при вивченні цього питання виявилося, що даний міст «служит преимущественно для сообщения обывателям села Пологи, расположенного на обеих сторонах реки Конки». Це яскраво підтверджує, що село Пологи розташовувалось не тільки на правому, а й на лівому березі річки, і що місто Пологи походить саме від села. Стрімкий розвиток промисловості на початку 20 ст. розділив Пологи на промислову та аграрну частини, межею між якими стала річка Конка.

Існує думка, що свого часу не варто було розмежовувати адміністративно місто Пологи і село Пологи. Але… Так склалось історично. Два населені пункти з однією назвою і багато в чому спільною історією, розділені водами Конки існують поруч і водночас окремо. Наскільки тісно переплетено їх минуле? На це питання іще належить відповісти дослідникам…

На сьогодні відомі наступні прізвища очільників міста:
1. Сорокоус (ім’я та по-батькові невстановлені)
2. Асєєв(ім’я та по-батькові невстановлені)
3. Когрушев Григорій Олександрович
4. Каряка Іван Іванович
5. Головань Олександр Пилипович
6. Алаєва Катерина Олександрівна
7. Лиходід Михайло Сергійович
8. Гузенко Василь Іванович
9. Кузьменко Сергій Олександрович
10. Мороз Анатолій Михайлович
11. Ткаченко Володимир Володимирович
12. Плетінь Василь Трохимович
13. Гавриленко Віктор Миколайович
14. Безсмертний В’ячеслав Іванович
15. Закарлюка Олег Васильович
16. В.о. міського голови Шашко Валентина Миколаївна
17. Корольов Віктор Леонідович
18. Коноваленко Юрій Анатолійович

Ірина Кособок, старший науковий
співробітник КУ «Пологівський
районний краєзнавчий музей»

Переглядів: 139